ГОТУЄМО ДІТЕЙ ДО ШКОЛИ

Підготувала вчитель початкових класів ЗЗСО №22

Лоб Валентина Миколаївна

Веселі й святково одягнені, з букетами квітів йдуть першого вересня діти до школи. Кожен із них сподівається бути зразковим учнем і отримувати гарні оцінки, любити свого вчителя й школу і взагалі розраховує на цікаве, веселе життя. Поділяють цей радісний настрій і вчителі.: «От мої діти. Які вони всі гарні! Треба тільки знайти до кожного з них свій «золотий ключик».

Але минає зовсім небагато часу і ми чуємо: «Мамо, а чи довго мені ще ходити до школи? Я вже стомилася…»; «А коли будуть канікули? Все вчимося, вчимося…».

А з іншого боку можна почути скарги вчителів на труднощі, що виникають у роботі.

У чому причина невдоволення? Яким дітям важко вчитися і з якими важко працювати вчителю?

«Чи не рано, - з тривогою запитують мами, - садити шестирічок за парти, позбавляти безтурботного дитинства, витівок, ігор?» Може, ми й справді квапимося? Насамперед необхідно розрізняти психологічну непідготовленість до школи, яка можлива й у 7, і в 8 років, і принципову неможливість навчання у 6 років.

Неготові до шкільного навчання діти завдають учителю найбільше клопоту. Як, правило, саме з цієї категорії « ведуть свій родовід» відстаючі учні. Найчастіше ці діти бувають неуважними на уроці, випадають із загальної роботи класу, нарешті, у них швидко зникає бажання вчитися й інтерес до шкільного життя.

Як можна визначити психологічну готовність чи неготовність дітей до школи? Що ж таке, за нашими уявленнями, «зрілий дошкільник?»

«Дошкільну зрілість» можна визначити як цілісний психічний стан дитини дошкільного віку, що характеризується високим ступенем розвитку тих якостей і процесів, що переживають свій розквіт саме в дошкільний період дитинства і для яких цей період є сенситивним. Для 6-річних дітей із гарним психічним розвитком найтиповіший кооперативно - змагальний рівень спілкування з однолітками, довільність у сфері спілкування з дорослим і відкриття дитиною своїх переживань у сфері самосвідомості. Крім того, принципово важливим є :

- сформовані прийоми ігрової діяльності;

- розвинені соціальні емоції і високий (для даного періоду) рівень морального розвитку;

- розвинена уява;

- високий рівень наочно-образного мислення, пам’яті, мовлення.

Варто звернути увагу на сам факт недостатньої підготовленості до шкільного навчання значної частини дітей, що приходять до школи. Це створює труднощі для всіх. Важко насамперед самим дітям, важко батькам, важко вчителю та іншим учням класу, змушеним пристосовуватися до спільної навчальної діяльності з цими дітьми.

Виділяють три основні групи труднощів, з якими зустрічаються неготові до школи діти.

Перша група ускладнень стосується системи взаємин і взаємодії з однолітками (невміння слухати товариша і стежити за його роботою, змістовно спілкуватися з однолітками, погоджувати з ними свої дії).

Друга група стосується сфери спілкування з дорослим (нерозуміння умовності запитань учителя, його особливої позиції, специфічності навчальних ситуацій і навчального спілкування)ю

Третя – сфери власної самосвідомості (завищена оцінка своїх можливостей і здібностей, необ’єктивне ставлення до результатів своєї діяльності, неправильне сприйняття оцінок учителя). Ці три групи труднощів відбивають основні сторони психологічної готовності дитини до школи і шкільного навчання. Відповідно і показники психологічної готовності до школи розподіляються на ці групи.

Як це не парадоксально звучить, саме ранній початок шкільного навчання створює необхідні умови для практичного розв’язання проблеми психологічної готовності дітей до школи.

Раннє виявлення у дитини будь-яких здібностей нічого не говорить про її готовність чи неготовність до школи. Навіть безсумнівні математичні здібності не можуть бути гарантією успіхів на шкільних уроках математики. Для успішного навчання необхідно ще багато з того, чого в дошкільника поки просто немає.

Отже, що ж містить у собі поняття психологічна готовність до школи? Компонентами психологічної готовності є інтелектуальна, особистісна, вольова.

Інтелектуальна готовність не зводяться до наявного в дитини словникового запасу, спеціальних умінь і навичок. Чинні програми, їх засвоєння вимагають уміння порівнювати, аналізувати, узагальнювати, робити самостійні висновки.

Нормативи

розвитку пізнавальної діяльності дітей дошкільного віку

Дитина 6 років, яка має високий рівень інтелектуальної готовності до школи повинна:

- Називати своє ім’я, по-батькові, прізвище.

- Знати свій вік, дату народження.

- Знати назву свого міста, його пам’ятні місця, домашню адресу.

- Знати назву нашої країни. Що таке гімн, герб, стяг. Хто наш президент?

- Знати свята (Різдво Христове, Новий рік, Хрещення тощо).

- Знати дані про свою родину, про всіх членів родини, сусідів, друзів, про дитячий садок. Знати професію батьків.

- Називати види транспорту, правила пішоходів.

- Знати, що означають такі слова: добро, справедливість, чесність.

- Називати пори року, їх послідовність, назви місяців, дні тижня. Пояснити прислів’я «Багато снігу, багато хлібу". Чи треба берегти воду?

- Називати основні кольори та відтінки, геометричні форми.

- Вміти лічити до 10, знати цифри від 1 до 5, співвідносити кількість предметів з потрібною цифрою. Диференційовувати поняття "більше", "менше", порівнювати суміжні числа 2 засобами. Знати склад числа в межах 5, називати сусідів чисел - 3, 4, 2. Виконувати математичні дії в межах 5.

- Володіти узагальненням („Одяг", „Овочі", „Фрукти", „Транспорт", „Дикі та свійські тварини" та інш.)

- Виключати „4-й зайвий" за інструкцією "Що тут зайве?"

- Розуміти і пояснювати сюжетну картинку із прихованим змістом.

- Складати розрізні картинки з 4-х та більше частин по вертикалі, горизонталі та навкіс.

- Складати пірамідку, матрьошку з 7 місць.

- Складати речення (з 2 слів з заданим словом). Визначити кількість слів у реченні, кількість складів у слові, кількість звуків у слові, послідовність звуків у слові. Розрізняти голосні та приголосні звуки в слові.

- Вміти визначити наголос в слові, виділити наголошений склад.

- Вміти утворювати нові слова.

- Вміти орієнтуватись у просторі: верх-низ, ліворуч-праворуч.

- Вміти розповідати великі вірші, казки, переказувати прослухані оповідання.

- Вільно володіти діалогічною та монологічною мовою.

- Вміти чисто вимовляти всі звуки мови, розмовляти фразами, правильно їх оформлювати, не порушувати структуру складних слів.

Особистісна готовність виражається у ставленні дитини до школи, до навчальної діяльності, до вчителів, до самої себе. Якщо дитина не готова до соціальної позиції школяра, то навіть за наявності необхідного запасу умінь і навичок, високого рівня інтелектуального розвитку їй буде важко в школі. Такі першокласники поводяться в школі, як – то кажуть, по дитячому, вчаться дуже не рівномірно. Вони успішні, якщо заняття викликають у них безпосередній інтерес, але якщо інтересу немає і діти мають виконувати завдання з почуттям відповідальності, то такий першокласник робить їх недбало, наспіх, йому важко досягти потрібного результату.

Особистий розвиток дошкільників значною мірою залежить від соціальних умов, середовища, в якому зростає дитина, від соціального благополуччя, оточення.

Вік 6 років – це період формування психологічних механізмів особистості дитини. Творчість малюка у грі, творче ставлення до визначених завдань є одним із показників ставлення особистості. Психічний розвиток і становлення особистості пов’язані із самосвідомістю, а найбільш яскраво самосвідомість виявляється в самооцінці. Це те, як дитина оцінює себе, свої якості, свої можливості, свої успіхи і невдачі. Така самооцінка неможлива без авторитетного коригування дорослого. При цьому емоції часто переважають над об’єктивністю. Крім того, авторитет дорослого настільки значимий, що власну оцінку відсуває назад оцінка дорослого. Своїх однолітків дитина оцінює так, як оцінює їх дорослий. Разом з тим, діти можуть передбачати реакцію дорослого, і тому поводження однієї дитини з різними дорослими різне (вона знає, що з ким можна). Отже, необхідно погодити вимоги, щоб дитина знала, чого від неї хочуть, і не змінювала їх часто. Як правило, дитині подобається бути «гарною», одержувати підтвердження власної самооцінки «я-гарна».

Занижена самооцінка найчастіше формується в дітей, успіхи яких не задовольняють дорослих, що об’єктивно не визначили можливості дитини, вимагають від неї більше, ніж вона може. Постійне невдоволення собою, зневіра у можливому успіху дуже швидко спричиняють апатію, небажання вчитися. Тому важливо не стільки показати дитині невдачі, труднощі, скільки допомогти побачити свої можливості.

Діти люблять мріяти і багато мріють про своє майбутнє, прагнучи наслідувати при цьому дорослих. Вони вже мають уявлення про діяльність дорослих, про цінність професій, про те, «що таке добре» і «що таке погано». Вони, як правило, ідеалізують дорослих, прагнучи одержати саме від них позитивне підкріплення: схвалення, ласку, заохочення. Діти пишаються похвалою і засмучуються, якщо їх «не хвалять». Разом з тим, у стосунках з однолітками важлива й їхня оцінка (насамперед позитивна). Усі діти цього віку хочуть бути «най-най». Вони полюбляють хвалитися, дуже радіють своїм досягненням, а у випадку невдачі переживають до сліз. Тому дорослим важливо бути дуже уважними, оцінюючи дитину при однолітках. Неприпустимі ситуації, коли в присутності усіх дітей вказують на чиїсь недоліки, а тим більше демонструють його неуспіхи, труднощі. За умови особливого ставлення дорослих, розуміння й уваги основна установка дитини – тільки гарне: « я – гарний», «ти – гарний», «ми – гарні». Діти, що виросли в несприятливих умовах, не настільки «наївні» і «безпосередні». Вони вміють хитрувати і прикидатися, можуть бути егоїстичними, якщо їм це вигідно.

Дитина може свідомо керувати своєю поведінкою, але ще легше відволікається, не може ставити перед собою мету. Вона вже розуміє різницю між «хочу» і «можу», «хочу» і «треба». Дитина може тільки підкорятися вимогам дорослого, а змусити себе саму відмовитися від «хочу» заради «треба» їй ще важко. Вона вміє формувати свої взаємини з дорослими й однолітками, жити і працювати в колективі, підпорядковуватися його вимогам.

Дуже важливим чинником є емоційно-вольова готовність дитини до навчання. До шести років відбувається формування основних елементів вольової дії: дитина здатна поставити мету, прийняти рішення, намітити план дії, виконати його, докласти певних зусиль у випадку подолання перешкоди, оцінити результат своєї дії. У шестирічному віці мета досягається більш успішно за умови ігрової мотивації і оцінки поведінки з боку однолітків. Важливим є уміння підпорядковувати свою поведінку новим нормам і правилам, орієнтуватися на вказівки вчителя, звернені до класу в цілому, здатність і бажання уважно слухати і точно виконувати ці вказівки.

У дошкільному віці у центр процесів розвитку емоційно-вольової сфери потрапляє сюжетно-рольова гра. Цю діяльність дитина характеризує насамперед те, моделюються стосунки людей через прийняття на себе дитиною і здійснення різних «дорослих» ролей. Навіщо це потрібно?

Візьмемо найпоширенішу і стару , як світ, дитячу гру в «доньки-матері». Дівчинка колише на руках ляльку, переповиває, поправляє ковдрочку, говорить їй ласкаві слова і знову носить ляльку на руках. От і вся гра. Що ж усе-таки робить дівчинка? Який тут справжній результат? За зовнішньою простотою дій дитини з лялькою ховається та гама емоцій і почуттів, на якій «світ тримається». Дівчинка «програє» почуття матері до своєї дитини; зовнішні ж дії з лялькою є символами і засобами організації її внутрішнього досвіду. Тому в рольової гри немає і не може бути зовнішнього продукту – результату цієї діяльності. Її результат – у внутрішніх змінах самої дитини. Її продукт – емоційний досвід і здатність дитини утримувати специфічне, задане тією чи іншою роллю ставлення до дійсності

Це дуже важливо для психічного розвитку. Досить сказати, що здатність дітей до навчання за шкільним типом, що нас цікавить, немислима без розвиненої здатності стійко утримувати особливу роль і внутрішню позицію учня. Формується ця здатність значною мірою в рольовій грі.

Однак треба мати на увазі, що роль учня, як вона існує в рольовій грі, і роль учня, що її приймають на себе учні школи, не одне і те саме. Рольова гра дітей у школу підпорядковується іншим законам, ніж реалізація рольових стосунків у навчальній діяльності школярів. Навчальна діяльність як нова провідна діяльність, що приходить на зміну рольовій грі, знаменує перехід дитини на новий віковий рівень.

Як уже зазначалося, слабкий розвиток довільної сфери в дітей, що йдуть до школи, ускладнює їхнє навчання. Ігри допоможуть дітям адаптуватися до шкільного навчання.

Для рольової гри характерним є підпорядкування правилу, пов’язаному з роллю, яку бере на себе дитина. Зв'язок правила з роллю у творчій грі органічний, правила визначаються основним змістом ролі й ускладнюються в міру розвитку й ускладнення цього змісту.

Рухливі ігри з правилами можна розподілити на 5 груп залежно від співвідношення сюжетно-рольового змісту і правил:

1. Імітаційно-процесуальні ігри й елементарні ігри-вправи.

2. Ігри-драматизації за визначеним сюжетом.

3. Ігри з нескладними правилами за сюжетом.

4. ігри з правилами без сюжету.

5. спортивні ігри та ігри-вправи з орієнтуванням на певні досягнення.

Четверта група ігор є провідною для шестирічного віку; третя група ігор трохи поступається четвертій і популярна в дітей від трьох до семи років, тоді як друга група широко представлена в три-чотирирічному віці, а п’ята – тільки в семирічному, та й то незначною мірою.

Якщо через неправильну організацію життя дітей у дитячих садках і школах у них не залишається часу для самостійної рольової гри, вони граються вдома, компенсуючи ці недоліки. Однак домашні ігри мають обмежене значення і не можуть замінити колективну гру. У домашніх умовах часто єдиним товаришем у грі є лялька, а коло стосунків, що можуть бути відтворені тільки за допомогою ляльки, відносно обмежене. І зовсім інша справа – рольова гра в групі дітей з невичерпними можливостями відтворення будь-яких стосунків і зв’язків, у котрі вступають люди в реальному житті.

Гра і розвиток довільної поведінки.

У грі відбувається істотна перебудова поведінки дитини – вона стає довільною.

Під час виконання ролі зразок поведінки, що міститься в ній стає одночасно еталоном, з яким дитина сама порівнює свою поведінку і одночасно контролює її (тобто вона виконує ніби дві функції: грає свою роль і контролює свою поведінку).

Довільна поведінка характеризується не тільки наявністю зразка, але й наявністю контролю над його виконанням. Таким чином, під час виконання ролі виникає своєрідне роздвоєння, тобто рефлексія. Звичайно, це ще не свідомий контроль. Уся гра перебуває під владою привабливої думки і забарвлена афективним ставленням, але в ній уже містяться всі основні компоненти довільної поведінки. Функція контролю ще дуже слабка і часто потребує підтримки з боку учасників гри, однак значення гри й у тому, що ця функція тут народжується. Саме тому гру можна вважати школою довільної поведінки.

Через те, що зміст ролей головним чином зосереджений навколо норм стосунків між людьми, у грі дитина ніби переходить у розвинений світ вищих форм людської діяльності, правил людських взаємин. Норми, що лежать в основі людських взаємин, стають завдяки грі джерелом розвитку моралі самої дитини.

Гра має значення і для формування дружного дитячого колективу, і для розвитку самостійності, і для багато чого іншого.

У грі дитина оцінює людські стосунки, виявляє, що вони мають певну ієрархію підпорядкування, керування і виконання. Граючись, малюк вчиться осмислено орієнтуватися в переживаннях, оцінювати їх, і завдяки цьому в нього виникає нове ставлення до самого себе, формується самооцінка. У грі виховується колективізм, уміння і бажання працювати разом, допомагати іншому.

Дуже важливо, що діти вільно оперують знаннями, уміннями, необхідними в ігровій ситуації. Погляньте на дівчинку, що грає в «доньки-матері». Вона і шиє, і пере, і обід готує, і ходить у магазин за покупками, і «виховує» своїх ляльок, тобто уявляє реальну ситуацію і діє в ній. Гра створює сприятливі умови для розвитку інтелекту дитини.

У грі старшого дошкільника ще мало імпровізації, він, скоріше, копіює доросле чи своє життя, переносить його в гру, але чим старшою стає дитина, тим більше в грі виявляється власне ставлення до того, що відбувається, тим більше тут вигадки, імпровізації. Усе це показує, що гра на початкових етапах навчання – дієва ефективна методика.

Особливості проведення сюжетно-рольових ігор з дітьми шестирічного віку.

Як уже зазначалося, слабкий розвиток довільної сфери в дітей, що приходять до школи, ускладнює їхнє навчання. Ми пропонуємо деякі сюжетно-рольові ігри й окремі ігрові методики, застосування яких на уроці сприятиме розвитку довільної поведінки у першокласників. Ці ігри та методи допоможуть учителю налагодити дисципліну на уроці, а дітям дозволять легше засвоїти лічбу і звуковий аналіз слова, що лежить в основі навчання школярів.

Сюжетно-рольові ігри необхідно вплітати у процес навчання як шести річок, так і дітей семирічного віку, що мають низький рівень розвитку довільності, тому що ще не досягли такого рівня психічного розвитку, за якого з’являється навчальна мотивація, мотивація досягнення, внутрішня позиція школяра, що дозволяє дитині взяти на себе роль учня і виконувати усі поставлені вимоги. А поки усього цього в дитини ще немає, то її неможливо навчати звичайним способом, оскільки вона не залучається до процесу навчання.

Гра в такому випадку виступає в якості адекватної для таких дітей форми навчання, оскільки створює необхідну мотивацію засвоєння різних умінь. У середині гри ефективно розвиватиметься сфера потреб школяра, довільність, інтелект. У міру розвитку дітей у процес навчання можна вводити усе більше і більше звичайних навчальних завдань.

У цьому віці необхідно розвивати здатність діяти за моральними мотивами, за необхідності відмовляючись від того, що безпосередньо приваблює, тому що шестирічна дитина здатна співпідпорядковувати мотиви своєї поведінки. Першочергове значення у формуванні волі має виховання мотивів досягнення мети, а саме: прагнення не пасувати перед труднощами, не відмовлятись від визначеної мети, навіть коли виникають перешкоди.

Хибні стратегії підготовки дітей до школи

Для дитини вступ до школи – це рубіж, який пройти не так легко. Багаторічні спостереження педагогів і шкільних психологів свідчать, що цей етап неминуче пов'язаний зі змінами у психіці дитини. Змінюються сформовані раніше життєві поняття. Дітям, які звикли до певних порядків, потрібен час, щоб пристосуватись до нового темпу і стилю життя.

Головна, суттєва, часом фатальна помилка підготовки до школи полягає в хибному розумінні природи досягнення шкільної зрілості. Вважається, що коли ми визначаємо шкільну зрілість як здатність виконувати певні види діяльності, то й досягти її можна шляхом вправляння в цих видах діяльності. Необхідно пам’ятати, що завдання тестів для визначення шкільної зрілості є насамперед діагностичними критеріями, які визначають її, а не тими видами діяльності, які її формують і сприяють розвитку дитини.

Часто під час підготовчих занять дітей змушують сидіти за партами, вправляти руку в малюванні дрібних деталей або читати абетку, вчать рахувати тощо, дрібними порціями відтворюючи те, що чекає на них у школі. Звичайно, такий підхід має певну рацію і певний результат: діти набувають навичок письма, лічби та групової роботи за наказом вчителя. Проте в цьому випадку йдеться про навчання, а не про розвиток. Будуть розвиватися лише ті діти, у яких окремий вид діяльності потрапить до зони найближчого розвитку, тобто ті, у яких певна ділянка мозку «дозріває». Проте серед 5-6-річок їх небагато. Зважимо ще на нерівномірність розвитку кожної окремої дитини. Хтось, приміром, добре опановує себе та здатен виконувати словесні інструкції, знає букви й рахує, проте не може написати літери і цифри, не віддзеркалюючи їх, не може писати в клітинках, плутає лівий і правий бік аркуша.

Через те що діти виконують діяльність, до якої ще фізіологічно не готовий їхній мозок, настає виснаження. Жодному тренеру не прийде в голову дати п’ятирічній дитині фізичне навантаження як для семирічної – м’язи підірвуться. Мозок – не м’язи, він складніший, наслідками його неприродного навантаження буде не біль, а мінімальні мозкові дисфункції і, як наслідок, деформація психічного розвитку дитини.

Реакція на раннє навчання може бути відстроченою і надалі виявитися в різноманітних емоційно-особистісних відхиленнях, схильності до частих захворювань, логоневрозії (заїканні), тиках і нав’язливих рухах. Випереджальне навантаження на кортикальні відділи мозку (кору), неминуче при навчанні читання, письма, лічби, через свою енергоємність виснажує субкортикальні відділи (підкоркові). Така дитина на тлі високих досягнень у царині літератури і математики демонструє не сформованість елементарних навичок (невміння зав’язувати шнурки, різати хліб тощо).

Ключові навички для успішного навчання

Ніколи не рано й не пізно допомогти дитині розвинути комплекс навичок, необхідних для досягнення успіху у шкільному навчанні. У даний комплекс входять організаційні навички та навичкитайм-менеджменту(управління часом), навички визначення пріоритетів,зосередження ймотивації. Далі пропонуються поради, які допоможуть батькам спрямувати дитину на правильний освітній шлях.

· Спілкуйтеся з дитиною.Для того щоб з'ясувати, якими з перерахованих вище навичок ваша дитина вже володіє, а які їй ще тільки належить розвинути, почніть просту бесіду про її цілі. Спитайте дитину про те, які в неї улюблені предмети, яких уроків вона боїться, чи задоволена вона своїми оцінками.

· Прислухайтесь до підказок.Поєднуйте власні спостереження з оцінкою самої дитини. Чи не перевантажена вона завданнями? Якщо так, у такому випадку в неї можуть бути проблеми з організацією часу. Чи виникають у дитини труднощі при виконанні шкільних робіт? Можливо, вона легко відволікається. Узагалі, чи цікаво їй учитись? Якщо ні, то, імовірно, дитині потрібна допомога у формуванні мотивації.

· Виявляйте проблемні сфери. Допоможіть дитині визначити, з якими академічними навичками в неї виникають проблеми.

1. Організаційні навички

Для того щоб бути успішними в навчанні, діти повинні бути організованими, при цьому неважливо, іде мова про необхідність пошуку потрібних матеріалів для виконання завдання чи треба не забути принести додому свої підручники. У багатьох дітей проблеми навчання пов'язані, швидше за все, з недоліком організації, ніж з відсутністю інтелектуальних здібностей.

Поради, як допомогти дитині стати більш організованою:

· Складіть список речей, які ваша дитина щодня повинна відносити у школу та приносити назад додому. Повісьте першу копію перед вхідними дверима, а іншу покладіть в її шкільний рюкзак. Перевіряйте його щодня, щоб упевнитися, що вона виконує всі пункти списку.

· Дізнайтесь, наскільки добре, вчасно та в повному обсязі дитина виконує домашню роботу, як вона веде шкільні зошити. Потім разом розробіть систему виконання домашньої роботи – таку, яка їй сподобається, яку, відповідно, їй захочеться застосовувати на практиці.

· Купуйте разом з дитиною приладдя, які допоможуть їй стати більш організованою, наприклад, папки, швидкозшивачі тощо.

2. Навички тайм-менеджменту

Планування достатньої кількості часу на виконання завдань може бути важким завданням для вашого маленького учня. Навіть коли дітям дається цілий тиждень на написання реферату, багато хто з них починають працювати над завданням лише ввечері напередодні дня здачі. Навчання вміти організовувати час у продуктивні блоки вимагає практики й досвіду.

Поради про те, як допомогти дитині навчитися краще управляти своїм часом:

· Плануйте виконання завдань на місяць. Починайте з виконання найбільших завдань, розбиваючи їх на більш дрібні частини для щовечірнього виконання.

· Допоможіть дитині відстежити, скільки часу вона витрачає на виконання домашніх завдань щотижня, щоб вона могла зрозуміти, як розділити цей час на керовані відрізки.

· Разом визначте час для виконання домашніх завдань вечорами й допомагайте дитині дотримуватися цього графіка.

· Якщо ввечері часу не вистачає, допоможіть дитині знайти інші можливості для виконання шкільних завдань, наприклад, уранці, під час самостійної підготовки у школі або у вихідні дні.

3. Навички встановлення пріоритетів

Іноді діти відстають у школі й не можуть вчасно виконувати завдання просто тому, що не знають, з чого треба починати. Розподіл пріоритетності завдань – це вміння, яке стане у пригоді дитині в житті, тому ніколи не рано його навчитись.

Поради, які допоможуть вашій дитині правильно розставляти пріоритети:

· Попросіть дитину записати всі завдання, які їй треба виконувати, навіть ті, які не пов'язані зі школою.

· Попросіть її проставити перед усіма завданнями позначки від 1 до 3, де 1 – найбільш важливе завдання.

· Попросіть дитину розповісти вам про кожне завдання, щоб ви могли зрозуміти пріоритети вашого малюка. Якщо він ставить позначку 1 перед громадськими заходами, ви дізнаєтесь, до чого прикута вся його увага.

· Допоможіть дитині змінити деякі помітки, щоб розставити пріоритети на користь академічної успішності. Потім запропонуйте їй переписати список таким чином, щоб усі завдання з позначкою 1 стояли на початку списку.

· Періодично перевіряйте цей список і спостерігайте за тим, як дитина розвивається та змінюється, які пріоритети вона дає новим завданням.

4. Навички зосередження уваги

Коли ваш другокласник учить орфографію або старшокласник готується до контрольної роботи із тригонометрії, дуже важливо, щоб він працював над шкільними завданнями без перешкод і чинників, що відволікають.

Поради, які допоможуть дитині вчитися краще зосереджуватись на завданнях:

· На той час, протягом якого дитина працює за комп'ютером, вимкніть доступ до електронної пошти й ігор.

· Під час виконання домашніх завдань оголосіть заборону на розмови по телефону й перегляд телепрограм.

· Шукайте в домі місце, що підходить для специфіки навчального завдання. Якщо дитина працює над рефератом, їй, можливо, буде потрібно багато місця; якщо ж вона готується до контрольної роботи з мови, їй потрібен добре освітлений стіл.

· Для кращого зосередження під час виконання домашнього завдання виведіть із її кімнати братів і сестер.

5. Мотивація

Більшість дітей кажуть, що вони хочуть добре вчитись у школі, але багато хто не дотягує до рівня виконання шкільної роботи, необхідного для досягнення успіху в навчанні. Причиною цього часто є недостатня мотивація. Для того щоб спрямувати дитину на шлях успішного навчання, поєднайте інтереси малюка з навчанням.

Поради, які допоможуть вам краще мотивувати дитину на навчання:

· Поєднуйте шкільні уроки з життям вашої дитини. Якщо вона вивчає відсотки, то коли наступного разу ви підете разом у магазин, попросіть її порахувати ціну товару зі знижкою.

· Поєднуйте інтереси вашої дитини з навчанням. Якщо вона захоплена музикою, дайте їй книги про музикантів і продемонструйте зв'язок між музикою й іноземними мовами абомузикою й математикою.

· Дайте дитині можливість контролювати ситуацію та право вибору. Нехай вона сама складає розклад навчальних занять (під вашим наставництвом, звичайно), організує роботу з виконання шкільних завдань тощо.

· Заохочуйте дитину ділитися своїм досвідом та знаннями. Систематично питайте її про те, чого вона навчаєтьсь у школі, що цікаве для себе відкриває.

· Вітайте своїх дітей, заохочуйте їх, відзначайте всі їхні успіхи.

Часто діти бояться пробувати щось нове через страх перед невдачамичи через спогади про випадки, коли вони не досягали успіху. Ви можете допомогти дитині розірвати це коло, відзначаючи її успіхи, навіть найменші і, здавалось би, незначні, а також надаючи всі можливості для досягненняуспіху в навчанні.