Міжрегіональний фестиваль ораторського мистецтва
«Заговори, щоб я тебе побачив»,
присвячений святкуванню 80-річчя Запорізького краю
Я І МОЯ МАЛА БАТЬКІВЩИНА: РОЗДУМИ ТА СПОДІВАННЯ
Номінація «Швидке перо» (Текст)
Автор: Шакун Олеся Андріївна, 10 клас
Керівник: Макарова Людмила Іванівна
Чудний народ−художники й поети,
Усе їм сниться те, чого нема.
Л.Костенко
Коли я вперше прочитала ці рядки, то одразу подумала: то це ж, виходить, мій рідний запорізький край−це художники й поети, мрійники. Мене завжди захоплювала витримка мого народу. Протягом багатьох років він жив, чекаючи на якісь позитивні результати. Та надії його цілком зрозумілі. Адже колись, у час, коли наше місто тільки-но було засноване, його по праву називали одним з найрозвинутіших. Воно пережило багато ударів історії,мало різні назви, різні статуси, і тепер ми з гордістю називаємо його Запорізьким краєм. Історія нашого області є дуже шляхетною. Наші предки залишили нам багато пам'яток, історій, легендарних боїв, завдяки яким ми пам'ятаємо їх і вшановуємо до сьогодення, і завдяки яким ми відомі далеко за межами навіть нашої держави.
На жаль, коли минуло вже багато віків, нащадки наших славетних предків,ми,сучасна молодь,почали покидати батьківщину в пошуках кращої долі, проте не втрачаємо надії на повернення. Наше коріння міцно тримає нас в рідному краї, як і коріння дерев живить їх із рідної землі. Які б думки про кращу долю нас не переслідували, результатом цієї внутрішньої боротьби стане те, що ми врешті-решт повернемося на Батьківщину:
−Оце б у вирій полетіти,−
Так батьківщини ж там нема.
Варто згадати те, з яким завзяттям протистояли ворогам наші предки-козаки, як вони боролися до останньої краплі крові , як раділи кожній перемозі, і якими відданими були вітчизні. Вся наша історія складається з незліченних втрат, які були трагічними передумовами легендарних перемог. Лише завдяки ним наша історія настільки цікава і водночас трагічна, самобутня та кривава. Лише наші люди йшли в бій з піснями, рятувались піснями, перемагали у супроводі пісень і віддавали своє життя з піснею в серці. Жорстокі та непереможні у боях, але такі життєрадісні, миролюбні, гостинні у побуті, ми,запоріжці, народ контрастів. Ми ніколи не розпочинали бій нечесно, незалежно від могутності ворога. Ми шукали миру, навіть коли навколо війна у самому розпалі.
Як би старанно не пригнічували нашу віру, історію та свідомість, ми ніколи не забудемо про те, якою ціною далася нам ця перемога та велич. Час відкинути «Contra spem spero» у нашому житті, і жити, доки не зупиниться пісня у нашій душі. Не припиняйте її, попри біль та скорботи, тоді ще довго лунатиме вона, відлякуючи усе чуже та загарбницьке :
Мій рай земний,чому ти в пеклі тонеш?
Невже надії втрачені твої?
Я вірю,що невдовзі ти повстанеш,
Прилинуть птахи з вирію в гаї.
Звернуться разом всі вони до неба:
«Нехай гуркоче переможний грім,
Хай знають вороги – нам іншого не треба,
Бо «Слава» - це тепер наш псевдонім.
Коли до нас повернеться те диво?
Адже так хочеться забути рев гармат…
Я вірю:воно йде так неквапливо,
Щоб був стійкішим щастя аромат.
Коментарi